Нерухомість



Головна » Новини » ВСУ » Проблеми судово-правової реформи

ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ «ЗА ДЕМОКРАТІЮ ЧЕРЕЗ ПРАВО»

початок

1. Вступ

1. Листом від 28 червня 2010 року, Голова Моніторингового комітету ПАРЄ, Дік Марті звернувся з проханням надати висновок щодо Закону № 2181-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» (CDL(2010)067). Цей Закон було прийнято Верховною Радою України 13 травня 2010 року. Цим же листом Дік Марті звернувся з проханням надати висновок по законопроекту «Про судоустрій і статус суддів» CDL-AD (2010)026.

2. Венеціанська комісія запропонувала пану Гамільтону та пані Сухоцькій виступити доповідачами (CDL(2010)085 та 086). У рамках Спільної програми Європейського Союзу та Ради Європи «Прозорість та ефективність судової системи в Україні» (TEJSU Project), Дирекція з технічного співробітництва Генеральної Дирекції з прав людини та правових питань Ради Європи запросила пана Бахмайер та пана Гасса виступити доповідачами з питання стосовно висновку (DGHL(2010)19).

3. Венеціанська комісія висловлює подяку USAID у Києві за допомогу в перекладі обох зазначених законів.

4. 1 жовтня 2010 року, Конституційний Суд України ухвалив Рішення, яким визнав неконституційними зміни, внесені до Конституції України у 2004 році, у зв’язку з чим чинною є Конституція України в редакції 1996 року. Ця зміна в конституційному регулюванні не впливає на зміст цього висновку, оскільки розділ «Правосуддя» Конституції України у 2004 році не змінювався. 

5. 4 та 5 жовтня 2010 року, Офіс Спільної програми РЄ та ЄС «Прозорість та ефективність судової системи в Україні» в Києві та Венеціанська комісія організували зустрічі з різними причетними органами влади, а також з представниками громадянського суспільства. Цей висновок ґрунтується на коментарях членів Комісії та експертів, а також враховує результати проведених зустрічей.

6. Цей Висновок був ухвалений Венеціанською комісією на 84-му пленарному засіданні (Венеція, 15-16 жовтня 2010 року).

2. Загальні положення

7. Законом, що аналізується, внесено зміни до трьох різних законів: КУпАП (доповнено статтею 188); КАС України (зміни до статей 18, 19, 24, 117 та 171) та Закону «Про Вищу раду юстиції».

8. Залишається незрозумілим, чим викликана необхідність внесення цих змін. У пояснювальній записці говориться тільки про те, що існуючий порядок є нечітким і його слід уточнити з тим, щоб «унеможливити зловживання правом на судове оскарження», без подальшого пояснення. Жодних прикладів передбачуваних зловживань не наводиться.

Під час зустрічей з органами влади в Києві, декілька пояснень було надано щодо необхідності цих змін, зокрема надмірна тривалість судового провадження, недієздатність судів та корупція; була запропонована необхідність уникнення так званої «подвійної касації», тобто касаційного слухання у Вищому спеціалізованому суді, після чого касаційна скарга надходить до Верховного Суду у справах передбачених законом. Разом з тим, це не є достатнім обґрунтуванням обмеження можливості апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративних судів до Верховного Суду у справах, передбачених цим Законом. Цим Законом регулюється порядок судового оскарження рішень Вищої ради юстиції (ВРЮ), Президента та Верховної Ради, в основному з питань притягнення до відповідальності та звільнення суддів, про заборону політичних партій, рішень Національного банку які стосуються введення тимчасової адміністрації чи ліквідації банку, тощо. Очевидно, що всі ці справи є справами найвищої важливості, які також часто мають політичне забарвлення.

9. Інше питання, що викликає стурбованість, - це відповідність цього Закону Конституції України. Враховуючи, що частиною восьмою статті 129 Конституції передбачено перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку «крім випадків, встановлених законом», виглядає недоречним, що звичайним законом можна виключити справи найбільшої важливості з процедури перегляду в апеляційному та касаційному порядку без надання будь-якого обґрунтування щодо необхідності цього. У деяких інших аспектах, Закон слідує Конституції, і це також є джерелом проблем з точки зору відповідності європейським стандартам.

3. Зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення

10. Лише одна стаття була внесена до КУпАП цим Законом – стаття 188. Це положення передбачає, що невиконання законних вимог ВРЮ щодо надання інформації тягне за собою накладення адміністративного стягнення. Розмір шрафу визначений не у фіксованій сумі , а залежить від розміру доходу особи, яка притягається до відповідальності. Закон визначає, яким має бути відсоток цього доходу, щоб стягнути штраф.

11. Це положення випливає зі статті 25 Закону «Про Вищу раду юстиції», яке надає право ВРЮ запитувати інформацію від будь-яких державних чи приватних установ, а також від громадян для виконання своїх повноважень. Ця інформація має бути надана протягом 10 днів з дня отримання запиту. Окремо у частині четвертій статті 25 зазначається: «Відмова у наданні ВРЮ копій судових справ, а так само умисне надання неправдивої інформації тягне за собою відповідальність, передбачену законом».

12. Спочатку ми торкнемося питання законності введення санкцій, а потім змісту статті 25, яка викликає стурбованість з точки зору суддівської незалежності. 

13. Стаття 188 КУпАП є механізмом забезпечення ефективності виконання обов’язків, передбачених статтею 25 Закону «Про Вищу раду юстиції». Для виконання своїх повноважень, передбачених статтею 131 Конституції, ВРЮ може витребовувати інформацію від інших органів влади чи навіть від приватних підприємств, організацій чи громадян. Логічним є, якщо закон передбачає введення санкцій за недотримання порядку взаємодії з ВРЮ . Зазвичай, відмова співпрацювати є порушенням обов’язків державних службовців та інших органів державного управління, іншими словами, існує загальне правило необхідності взаємодії між державними органами та установами. Отже, встановлення відповідальності за відмову виконувати вимоги державного органу, у даному випадку ВРЮ є нормальною практикою, за умови, що дотримуються 3 таких основних вимоги: 1) ці вимоги є законними та обґрунтованими; 2) ці санкції є пропорційними правопорушенню; і що 3) процедура застосування цих санкцій відповідає стандартам справедливості. 

14. Крім того, Закон також може зобов'язати приватних осіб чи організації співпрацювати з ВРЮ у разі, якщо це зобов'язання співпрацювати виправдано суспільними інтересами, як то належний захист та функціонування судової системи. Водночас, вимога до співпраці у будь-якому разі має бути обмежена справами чи повноваженнями, що їх виконує ВРЮ. Потреба в інформації має бути збалансованою з необхідністю дотримання фундаментальних прав особи, що можуть обмежуватися або порушуватися у випадку надання цієї інформації. Заходи збереження конфіденційності та захисту персональних даних мають бути встановлені з тим, щоб забезпечити адекватні заходи для запобігання порушенню прав осіб, що співпрацюють з ВРЮ.

продовження


| RSS


Корисні посилання


«HRGH»® Всі права захищені